ВОЄННИЙ СТАН

Старий Бурштин у спогадах сучасників

Старий Бурштин у спогадах сучасників

Спогади мешканців міста, які пам’ятають давні часи, – це безцінне джерело інформації для поціновувачів нашої історії. Ці спогади бувають суб’єктивними і сповненими особистими емоціями та судженнями, але саме їхня емоційність дозволяє читачеві зануритися в атмосферу минувшини і краще зрозуміти переживання героїв тих подій.
Зокрема у спогадах мешканців давнього Бурштина є багато згадок про тодішніх володарів містечка. Так, мистецтвознавець Володимир Баран у своїх спогадах переповідає цікаві історії, які почув про свого діда Романа. Зокрема він згадує легенду, пов’язану з трагедією в родині дідичів міста князів Яблоновських. 3 липня 1909 року родині Яблоновських довелося пережити велике потрясіння – Станіслав Яблоновський-старший застрелився.

Станіслав Яблоновський-старший (1846-1909)

У дні свят та сімейних урочистостей князь влаштовував у парку бля палацу масові забави – фестини, в яких брали участь жителі міста, численна прислуга, загін палацової охорони в парадних мундирах, пожежники та музиканти великого духового оркестру. Часом на тих забавах були присутні й члени князівської родини, але до юрби, що святкувала, вони ніколи не приєднувалися. Власники палацу та їхні почесні гості спостерігали за святковою суєтою з тераси. Того фатального дня Станіслав Яблоновський побачив серед простого люду свою дружину (за іншою версією – доньку), яка танцювала з вродливим музикантом. Розлючений князь кинувся у свої покої, де зірвав зі стіни заряджений пістолет.
Повернувшись на терасу, він зі словами: «Якщо княгиня дозволяє собі танцювати з хлопом-хамом, мені не треба жити!» вистрелив собі у скроню. Очевидцями трагедії було багато людей, тому про неї довго згадували та по-різному її коментували.
Одні засуджували князя за зневагу до простих людей, інші з певним співчуттям говорили про дивацтва старого магната, що звели його в могилу.
Роман Баран також згадував про розкішний інтер’єр князівського палацу. Палацова бальна зала була прикрашена півкруглими колонами, великими ліпними плафонами та дзеркалами, що висіли на стінах. Підлогу вкривав різнокольоровий паркет, що утворював геометричний орнамент. В окремих покоях були кахляні чи мармурові печі-каміни, прикрашені алебастровими скульптурами. Обрамлення вікон і дверей теж мало ліпне декоративне оформлення, частково з алебастру. У кімнатах стояли меблі, інкрустовані цінними породами дерева, з різьбленими деталями переважно барокового стилю.

Інтер’єр палацу Яблоновських.

В окремих покоях були великі дзеркала у різьблених рамках, годинники відомих зарубіжних майстрів, багато живописних полотен, авторами яких були відомі європейські художники. Вишуканою окрасою палацового парку була альтанка, яка у плані утворювала велике серце, обсаджене живоплотом і смереками. Шпилі смерек на тлі неба повторювали контур серця, яке ніби оживало і пульсувало, коли над парком проносився вітер.

Палацові меблі

Бурштинка Стефанія Луків згадує сімейну легенду про те, що Степан Процюк, її дід по материнській лінії, служив уланом у магната Потоцького, який подарував його разом із конем Станіславу-Яблоновському-старшому. Степан став кучером князя і згодом одружився зі служницею князя – красунею Катериною Войцехів, мати якої була гувернанткою дружини Яблоновського.
Якось на полюванні княгиня випадково прострелила Степанові плече, і князь опікувався пораненим, поки той не видужав. Він знайшов для нього доброго лікаря, а згодом кілька разів брав слугу з собою на курорти до Італії, щоб той мав змогу підлікуватися. Для свого сина, Станіслава Яблоновського-молодшого, князь побудував окремий палац, де молодий Станіслав мав оселитися зі своєю новоспеченою дружиною Ядвигою Мінейко. Проте палац довший час стояв пусткою. Молодий князь вів розгульне життя, ходили чутки, що у Львові він мав коханку-єврейку. Як свідчать дописи у давній пресі, у молодого князя справді був роман із вродливою співачкою кабаре Еллою Глеснер, з якою він регулярно вирушав у подорожі Європою. Між князем та його сином постійно вибухали сварки. Мабуть, саме через сімейні проблеми і венеричну хворобу сина Станіслав-Яблоновський старший і наклав на себе руки.

Станіслав Яблоновський-молодший з дружиною Ядвигою Мінейко

Мешканець давнього Бурштина Юрій Гладій зовсім по-іншому згадує про князя Станіслава Яблоновського та його родину. Зокрема він зазначає, що князь застрелився через програш великої суми на кінських перегонах у Львові. Щоб повернути борги, князь почав продавати свої землі заробітчанам, що повернулися до Бурштина з Америки. Частину ґрунтів він просто подарував челяді і наймитам. Зокрема пастухові дідич дав два гектари землі, ще кілька гектарів подарував телятниці.
До своєї палацової прислуги і робітників князівська сім’я ставилася дуже добре як у моральному, так і в матеріальному плані. Як згадує пан Юрій, у 1932 році померла дружина князя Яблоновського. Такої величезної траурної процесії ще не бачив Бурштин. Вона розтягнулася майже на кілометр, а тіло княгині везли у відкритій кареті, запряженій чотирьома кіньми.
Як зазначає Юрій Гладій, у міжвоєнний період найвідомішим лікарем Бурштина був пан Д. Шуммер. Тоді в місті було аж 110 крамниць, лише вісім з яких належали українцям. Крім того, в місті діяли два олійні цехи, чотири кравецькі майстерні, три кузні, шість столярних майстерень і одна аптека.
В 1930-х роках українська громада мала багато своїх товариств та організацій – «Рідна школа», «Каменярі», «Союз українок», «Жіноча громада», «Відродження».
У Бурштині також діяла філія товариства «Просвіта», яка відкрила читальню. Як згадує Анна Івахів, у бурштинській читальні «Просвіти» висів портрет її дідуся Лавра Івахіва. Ще перед Першою світовою війною він, разом із сином Михайлом, поїхав до Америки на заробітки. З-за океану дідусь пані Анни надіслав велику суму грошей на побудову читальні «Просвіти» і на ремонт церкви. За це Лавра Івахіва й проголосили почесним учасником бурштинської «Просвіти» та вивісили його портрет у читальні.
В газеті «Діло» за 1935 рік можна знайти цікаві спогади про діяльність товариства «Просвіта» в Станиславівському повіті, до якого тоді належав і Бурштин. Учасники «Просвіти» читали українські книжки просто на вулицях, чим збирали навколо себе юрби зацікавлених слухачів. Проте на найцікавішому місці читання припинялося, і заінтриговані слухачі мусили придбати книжку або йти до читальні, щоб дізнатися, що ж було далі. Ще вивішувалися плакати з зображенням якоїсь рослини, квітки чи дерева або з портретом історичної особи. Під зображенням був напис, який повідомляв, у якій саме книжці можна прочитати про цю рослину, дерево чи особу, і де цю книжку можна знайти. При читальнях «Просвіти» були так звані «скриньки порад». Наприклад, читав хтось ту чи іншу книжку або часопис і чогось не розумів. Тоді читач кидав записку зі своїм запитанням у скриньку, а за кілька днів у читальні вивішували плакат із відповідями на питання, що назбиралися за ці дні. Таким чином свої знання міг збагатити не лише автор запитання, а й інші відвідувачі читальні.
Олена БУЧИК, Вісник Бурштинської громади

Попередній Інформація для тих, хто дарує світло, — на Гіді

Залиште свій коментар

Бурштинська міська рада


Бурштинська міська рада © 2022. Всі права захищено