Про будні сільського старости, здобутки і розчарування, розвиток туризму та вирішення проблем – розмовляємо із старостою Коростовичівського старостинського округу Іваном Борисом.

– Іване Степановичу, громада Вашого округу добре знайома з Вами, оскільки Ви були очільником сіл Коростовичі та Куропатники. Але розкажіть трохи про себе.

– Свою діяльність я розпочав, працюючи агрономом колгоспу ім. Івана Франка, а після його розпаду – багато років у Галицькому управлінні з експлуатації газового господарства. Я народився у селі, жив у ньому і бачив, що потрібні зміни, зокрема, у благоустрої. Тому вирішив, що треба комусь їх робити. Якраз були місцеві вибори, взяв у них участь і в 2015 році став сільським головою сіл Коростовичі та Куропатники. Було дуже непросто – коштів не було, проблем багато, але мешканці мене підтримували, долучалися до вирішення деяких проблем.

– А як зараз складаються стосунки з мешканцями? Підтримують Вас?

– Люди є різні, багато хто підтримує, а є й такі, з якими так і не вдалося знайти спільної мови. Напевно, як і в кожному селі. Спочатку, ми організовували великі толоки для приведення благоустрою сіл до належного вигляду. Тепер мешканці збираються рідше.

– На якій посаді працювати простіше – старости чи сільського голови?

– Важко сказати, але знаю точно, що на кожній посаді треба працювати, щоб був результат. Як то кажуть – під лежачий камінь вода не тече. На посаді сільського голови було простіше у плані кадрового забезпечення. Все-таки, нас було 6 осіб, можна було ефективніше розподілити роботу, навести порядок у селі – прибрати, покосити, побілити, обрізати дерева тощо. Тепер нас лише двоє – я та діловод. Обов’язків багато, особливо адміністративних. Це, напевно, найважче – виконувати обов’язки віддалених адміністраторів Центру надання адміністративних послуг. Цим займається діловод. Я вирішую, як і раніше, господарські питання.

– Що цікавого є у Коростивичівському старостинському окрузі? Один з напрямків, над якими активно працює міський голова з командою – це розвиток туризму. Чи маєте туристичні об’єкти, які можна розвивати?

– У нас є кілька цікавих туристичних місць. Насамперед, це Касова гора – унікальний об’єкт з рідкісним поєднанням скелястих горбів і гіпсових скель, вкритих степовою рослинністю.На заповідній території росте понад 300 видів рослин. З її вершин відкриваються чудові краєвиди на ріку Дністер, придністровську долину, Галич тощо. Також нещодавно в рамках програми підтримки ініціатив місцевих карпатських громад “Єврорегіон Карпати-Укра­їна” прокладено 9-кілометровий веломаршрут, який простягнувся вздовж берега Бурштинського водосховища та проходить через Коростовичі. Вздовж розміщено лавочки та місця для відпочинку, є смітники та велопарковки. Фініш маршруту на Касовій горі. Для зручності туристів на інформаційних стендах є електронна карта, яку можна завантажити на смартфон через QR-код. При в’їзді в Коростовичі та на Касовій горі облаштовано пункти спостереженнями за рідкісними видами птахів на Бурштинському водосховищі, це так звані орнітологічні вежі.
Ці об’єкти розробляла Агенція місцевого економічного розвитку Прикарпаття разом з Галицьким національним природнім парком, ГО «Еко-Галич» (керівник Володимир Бучко) та велоклубом «Бостонбайк».

– А чи працюють ці туристичні об’єкти на практиці?

– Так, досить багато людей приїжджає на відпочинок, в тому числі на екскурсії. А поспостерігати за птахами приїжджають науковці не лише з області, а й з України. Проте, є одна велика проблема – для того, щоб розвивати туризм у нашому окрузі потрібно відремонтувати дороги, зараз вони у жахливому стані. До того ж, хотілося б залучити інвестора, щоб організувати у цих місцях відпочинкову інфраструктуру. Там є приміщення, де можна облаштувати міні-готель, міні-кафе, щоб було де зупинитися та перекусити тощо. Зрозуміло, що жоден міський бюджет цього не зможе зробити.

– У Вашому старостинському окрузі є урочище «Куропатницький камінь», яке отримало природоохоронний статус. Розкажіть, будь ласка, більш детальніше про це.

– Куропатницький камінь – це невеликий пагорб, який відіграє важливу роль у фільтрації ґрунтових вод, а також підтримки рівня води у криницях довколишніх сіл. Тому його охорона має надзвичайне практичне значення, в першу чергу, для місцевих жителів. Окрім того, унікальність урочища пов’язана з тим, що рослинний покрив тут багатий і різноманітний. У його складі виявлено регіонально рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги України. Тут зростають такі рідкісні види рослин як сон-трава, три види ковили, горицвіт весняний, косарики черепитчасті, лілія лісова, чотири види орхідей та інші. Більше того, за словами наукового співробітника Галицького НПП, ботаніка Ірини Дмитраш-Вацеби – у 2015-му році саме звідси було описано новий для науки вид – кострицю галицьку, що стало унікальною подією для Європи. Цей вид відомий лише з цього пагорба, і ніде більше у світі не трапляється. Куропатницький камінь – це один із осередків біорізноманіття, які ще збереглись в межах Бурштинського Опілля. Багато з них ще належить виявити, дослідити і зберегти для майбутнього. Тому охорона на законодавчому рівні тут є критично необхідною.

– Ваш округ, як і всі інші брав участь у різних конкурсах проєктів: «Громадський бюджет», «Громада своїми руками», «Село мрії». Які проєкти подавали? Чи вдалося перемогти?

– Так, ми брали участь у всіх трьох конкурсах. Перемогу здобули у конкурсі «Громада своїми руками» та «Село моєї мрії». Обидва проєкти стосуються ремонту нашого клубу. У Куропатниках до Дня села у 2018 році в клубі повністю був зроблений внутрішній ремонт, а в Коростовичах в клубі поміняли покрівлю, відремонтували стіни і стелю, замінили вікна та двері, повністю зробили ремонт в гардеробній кімнаті. Залишилася підлога та сцена. На жаль, шкіл, дошкільних закладів у нашому окрузі немає вже багато років, дітей на навчання довозять до Бурштина. Залишилися тільки клуби, тому намагаємося їх максимально підтримувати.
Маємо популярні і добре відомі в області колективи – аматорський колектив “Жіночий диверсійний батальйон” та жіночий колектив «Мережа». Зокрема, у липні цього року “Жіночий диверсійний батальйон” представив Бурштинську громаду на фестивалі патріотичної пісні “Яворина ‒ 2021”, який проходив в урочищі Розтоки поблизу села Липа Витвицької громади. Часто беруть участь ці колективи і в інших заходах.

– Нещодавно завершилася закупівля щодо поточного ремонту доріг в с.Коростовичі. Де саме планується проводити ремонт?

– Це буде асфальтування частини дороги від Бурштина до роздоріжжя Коростовичі-Куропатники. Дуже важ­­ливо зробити цю дорогу, бо наші сільські дороги виглядають краще, ми їх періодично грейдеруємо. Планується вже до кінця листопада ці роботи завершити.

 – А які проблеми найбільше турбують мешканців округу? Над чим працюєте?

– Все-таки, проблемою номер один у нас в окрузі – є поганий стан доріг. Іншою важливою проблемою є відсутність автобусного сполучення з Бурштином. У перевізників аргументація незмінна – маршрут нерентабельний, бо місцевих пасажирів обмаль і попутних нема, оскільки географічно ці села відірвані від траси. Але це дуже незручно і потрібно якось це питання обов’язково вирішувати, можливо, запускати власний маршрут. Будемо це опрацьовувати з міським головою та депутатами. Також важливо закінчити ремонти у клубах, щоб люди мали де відпочити та провести свій вільний час. Наступного року плануємо готувати заявки на конкурси для облаштування благоустрою та відпочинкових зон біля клубу.

– Чи вдалося уже щось вирішити? Які роботи проведено?

– У цьому році вдалося вирішити давню проблему – у Коростовичах та Куропатниках проведено заходи захисту від підтоплення і затоплення. Також проведено роботи з озеленення території подвір’я церкви св. Бориса і Гліба в с. Коростовичі та подвір’я церкви св.Параскеви в с. Куропатники.
– Дякуємо, Іване Степановичу, за таку цікаву розмову. Бажаємо Вам не втрачати ентузіазму та справитися з усіма викликами!

Підготувала Олена Кравчишин

Історична довідка про Коростовичівський старостинський округ:

с. Коростовичі
Назва села Коростовичі походить від діалектного «корост», що в народній термінології означає нерівну місцевість. І справді, населений пункт розташований на території з численними пагорбами та видолинками. Ще однією версією назви села є походження від роду Кростковичів. Уперше в історичних джерелах село згадується в 1440 році як власність польської корони, належало до Галицького староства. Першими відомими власниками села Коростовичі були старости Петро Одровонж та Миколай із Любліна. В 1631 році існувала коростовичівська міра ваги, якою користувалися на торгах у навколишніх селах.
В 1774 р. село належало галицькому старості Йосипові Потоцькому. На 1909 р. більшою частиною грунтів у Коростовичах володіла Текля Вояковська. В 1859р. була створена народна школа, яка пізніше стала 2-х класною. Одним з перших у 1847 році в Коростовичах постало Братство тверезості (голова о. Михайло Онишкевич), в 1904р. – читальня «Просвіта».
У 1905-1909 р.р. в селі звели нову церкву. Храм освятили у 1910 році. Храм розташований на високому пагорбі. Кажуть, і тесаний камінь, і цеглу на нього селяни носили з долу на плечах, оскільки коню сюди годі було і добратися. І саме через цю перепону після закриття храму в атеїстичні часи 1961 р. тут змогли влаштувати лише склад старих стільців, та іншого інвентаря із школи і клубу. В 1990 році силами громади в церкві був зроблений капітальний ремонт і повне відновлення храму, який знов прийняв вірян.
З ініціативи пароха о. Любомира на захаращеній ділянці обіч храму збудовано чудову каплицю Христа Спасителя. Її збудовано в 2006 р. за проєктом Михайла Гречуха уродженця с. Коростовичі жителя Львова. У будівництві каплиці брали участь всі небайдужі парафіяни, а особливо молодь села. Згуртовані о. Любомиром юнаки і дівчата, працювали не покладаючи рук, щоб на цьому місці виросла капличка. У 2008 році біля каплиці Ісуса Христа споруджено «Водосвяття», де на Йордан святять воду.
У 1995р. на честь односельців, що загинули у боротьбі за незалежність України висипана Символічна могила борцям за волю України, у центрі села біля церкви.
У 2009 році з ініціативи священника о. Любомира Іваночко громада села вирішила вшанувати пам’ять про членів ОУН та спорудити пам’ятник. 24 серпня 2009 року відбулося відкриття та освячення пам’‎ятника. З цієї нагоди у церкві відбулася Святкова Літургія за участю Софрона Мудрого. Опісля було освячено пам’ятник.

с. Куропатники
Село Куропатники розкинулось між пагорбами та садами, ніби ховається від ворога чужинця. З північної сторони населений пункт закриває грабовий ліс, а з західної – тече невеличка річка Гнила Липа, яка наповнює своїми водами Бурштинське водосховище. Село невеличке, але багате на земельні угіддя, на каміні скали, які служили для селян будівельними матеріалами.
Перша згадка про Куропатники датована 1418р., коли у Галицькому суді розглядалася справа жителя села про несплату боргу. З історичних фактів та досліджень у 1458 році Куропатники згадуються, як королівська власність у складі Галицького староства Станіслав із Ходча, а вже через 4 роки Куропатники переходять у приватну власність польської шляхти, власником якого був Андрій Косцин. У 1972 році село вже належало полячці Ядвізі. У 1715 році поляк Адам Синявський викупив село у подружжя Скоровських і приєднав до свого маєтку.
Населений пункт переходив з рук в руки польським шляхтичам Павлу Бенос, єврею Зигмунту Фішеру, який на початку села збудував фільварок, добротні стайні та комори.
У 30-х роках 19ст. була заснована парафіяльна школа, яку відвідували 83 учні і розміщувалася в будинку Степана Сватика.
У 1921 році побудована початкова школа за кошти емігрантів односельчан.
У 1930р. відкривається читальня «Просвіти», яка стала культурно-просвітницьким центром села.
У 1940р. більшовики створили Куропатницьку сільську раду, головою призначили Ф. Костіва. Однак цей орган проіснував до 4 липня 1941 року. Цього дня була встановлена німецька влада.
Гітлерівці розстріляли місцеву єврейську сім’ю, а на каторжні роботи до Німеччини вивезли 10 молодих хлопців і дівчат.
26 липня 1944 р. під натиском Червоної армії німці залишили село. У Куропатники знову прийшла більшовицька влада, знову почалися переслідування, знову пролилася кров.
До боротьби з окупантами піднялася молодь. Вони приєдналися до ОУН та УПА. Почалися масові репресії, НКВД виловлювала молодих хлопців і відправляла на фронт на передову. Без підготовки до воєнних дій, необстріляних на вірну смерть, лише в 1944 р. було мобілізовано 29 молодих хлопців, 18 з них пропали безвісти. До рідного дому живими повернулися 14 учасників бойових дій.
У вересні 1944 р. НКВД заарештувало керівника жіночого відділу «Змагунів» Марію Костів, яку відправили на каторжні роботи до Сибіру.
У 1945 р. у Станіславській тюрмі від тортур померли член ОУН Степан Костів та боєць УПА Василь Бойко. Під час більшовицької облави в будинку священника підірвалися гранатою підпільники Іван Медвідь, Мартин Веренка та Степан Вишньовський.
У післявоєнні роки з 1945 по 1952 роки на каторжні роботи в Архангельськ, Омськ, Таймет, Іркутськ було засуджено 16 односельчан. Безневинних борців за долю України засуджено як найзапекліших злочинців.
За роки незалежності у с. Куропатники був збудований храм святої Параскеви, який є справжньою перлиною нашого села. У 1997р. весною на старому цвинтарі було залито фундамент, а вже у листопаді 2000р. почалися богослужіння. Згодом у 2002р. збудували дзвіницю.
На початку села свята Божа Мати своїми обіймами нас стрічає та проводжає (побуд. 2002р.). Також працею всіх куропатчан були збудовані Хресна Дорога, каплиця Божої Матері та Водосвятна купель, які 23.09.2018 р. були освячені.
Наше село – це куточок української краси та величі. Тут проживають чисті серцем та щирі душею українські патріоти. Це люди, які в нелегких буднях знаходять час для прекрасного, душа яких дзвенить водограєм і вони передають цей водограй у своїх піснях. Це фольклорний ансамбль «Мереживо», який налічує біля 20 учасників, художній керівник Жиляк Г.С. Учасники ансамблю дарують нове життя забутим пісням, переконують слухачів що пісня і праця – то великі дві сили, які тримають нас на цій землі.

Джерело: Вісник Бурштинської громади