ВОЄННИЙ СТАН

Ірина Срібна: «Стрес, який пережила моя дочка, дав про себе знати – вона осліпла. Ми не знали, що робити…».

Ірина Срібна: «Стрес, який пережила моя дочка, дав про себе знати – вона осліпла. Ми не знали, що робити…».

Ми продовжуємо цикл розповідей про внутрішньо переміщених осіб, котрі зараз проживають і знаходять себе знову у колі Бурштинської громади. Тож до вашої уваги розповідь п. Ірини – волонтерки з м. Херсон.

  • Ірино, ранок 24 лютого, який він для Вас?
  • Моя сім’я: 2 донечки, зять та 3 собаки, жили у Херсоні усі разом, у великій квартирі. Чесно кажучи разом створили атмосферне, тепле й затишне родинне гніздо. Я є дружиною військового, ми часто переїжджали, і я навчилася, що де б не була моя сім’я – потрібно створювати затишок.

Ранком 24 лютого ніхто не усвідомлював серйозної загрози. Це усвідомлення намірів агресора нам показала моя донечка, яка є диспетчеркою швидкої і починаючи з 24 лютого перебувала у лікарні. Вона майже нічого нам не розповідала, турбувалася про нас.

Одного вечора, прийшовши з чергування, вона заявила: «Я так не можу, це справжня безжалісна війна. Я завтра їду, з Вами чи без Вас». Ми розуміли, вона тільки нещодавно отримала права і саму її відпускати не можна. Було прийнято рішення, що з нею їду я, а дочка і зять залишаються… Але вони через два дні теж змушені були виїхати, бо перебування у Херсоні стало неможливим.

  • Як Ви опинилися у м. Бурштин?
  • Не пам’ятаю. Ми настільки були втомлені. Дочка 12 годин за кермом. 1000 кілометрів проїхала сама без відпочинку. Це був стрес, що невдовзі вилився в проблеми із здоров’ям. По приїзді у Бурштин нас дуже тепло зустріли. Незважаючи на присутність у нас тварин, нам надали житло з усім необхідним. Як малі діти раділи теплій батареї і гарячій воді. А люди! Які у Вас люди! Стукали в двері – ось вам водичка, ось вам рибка.

Наступного ранку, стрес який пережила моя дочка, дав про себе знати – вона осліпла. Ми не знали, що робити. І тут знову добрі люди. Ми звернулись до спеціаліста у вашому місті. Дуже кваліфікований лікар. Нас обстежили і сказали де нам можуть допомогти. Своєчасне та професійне лікування дало результат – ми частково відновили зір. Так, моя родина усвідомлює, що ця хвороба не виліковна, але ми проходимо регулярно терапію, як закордоном так і на місці і підтримуємо її здоров’я.

  • Як Вам наше місто?
  • Я себе порівнюю з Ноєм, який був на ковчезі. Мене все тішить: турбота, підтримка, люди, дерева. Я щаслива попри все. Місто дуже чисте і безпечне. Живучи тут, я не боюся гуляти, я не боюся людей, які йдуть мені на зустріч. Безкорисливість людей мене вразила найбільше, жителі вашого міста дуже добрі. Ви ж розумієте, ми приїхали без нічого. Звернулася у Центр допомоги переселенцям, що у АТБ на 2-му поверсі. Вразило, що Юля і Ілона весь свій час віддавали чужим людям. І я залишилася з ними, мені хотілося допомагати. Потім, я не змогла це залишити, це відчуття, коли завдяки тобі дорослі радіють, як діти. Відчуття задоволення, відчуття жертовної любові.
  • Які плани на майбутнє?
  • Для мене дім – це затишок, тепло і комфорт. Саме таким ми зробили наше житло у Бурштині. Психологічно так легше, деталі створюють тепло. Мене заспокоюють три речі: допомога іншим, затишок вдома та плавання, до речі басейн у місті просто чудовий. Я дуже рано вийшла заміж за військового. Змушена була переїхати з Криму, так і навчилася формувати побут в будь яких умовах. Найбільша цінність – це люди з їх безкорисливою добротою, те що я щоденно зустрічаю у вашому місті.

У майбутньому моя родина хоче взяти участь у відбудові Херсона. Війна розділила життя, але дала змогу людям, які переїхали принести користь у різних містах.

Записала Юлія Міроха

Попередній Новий дитячий простір з цифровим оснащенням

Залиште свій коментар

Бурштинська міська рада


Бурштинська міська рада © 2022. Всі права захищено