Уже традиційно «Вісник брштинської громади» продовжує знайомити читачів із депутатами Бурштинської міської ради восьмого скликання. Сьогодні до вашої уваги знайомство подвійне – із депутатом та, водночас, начальником відділу у справах молоді та спорту Козар Марією Степанівною– Маріє Степанівно, багато жителів нашої громади Вас знають уже давно, але все ж, для тих, хто ще не встиг з Вами познайомитись – розкажіть про себе?
– Я народилася 26 липня 1969 року у селі Юнашків Рогатинського району Івано-Франківської області. Навчалася у Львівському педагогічному училищі № 1. У 1995 році закінчила навчання у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника за спеціальністю дошкільне виховання, присвоєно кваліфікацію спеціаліста «Викладач дошкільної педагогіки і психології. Вихователь».
У 2014-2017 роках навчалася у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України та здобула кваліфікацію магістр за спеціальністю «Державне управління».
Моя трудова діяльність розпочалась із посади вихователя дитячого садка № 1 міста Бурштина. З 1991 року працювала на посаді завідувача дошкільного навчального закладу № 2 міста Бурштина.
В листопаді 2010 року призначена на посаду заступника міського голови. З 2015 року очолюю відділ у справах молоді та спорту Бурштинської міської ради. З 2010 по 2015 рік депутат Галицької районної ради. З 2020 року депутат Бурштинської міської ради.
– То вам довелося попрацювати з усіма керівниками Бурштина за часів незалежної України?
– Так, довелося працювати із Анатолієм Міліченком, Володимиром Дикопавленком, Ярославом Олійником, Ярославом Громком, Петром Курляком, Роксоланою Джурою, а сьогодні міський голова Василь Андрієшин. Кожен з цих людей зробив свій внесок в розбудову незалежності та розвиток нашого міста.
– Як вам працювалося у часи зародження нашої молодої держави?
– У часи становлення незалежної України усе було досить просто, цікаво та, водночас, нелегко. Просто було тому, що нікому нічого не треба було пояснювати. Ми усі були за Україну, прагнули змін, добровільно і з радістю ходили на мітинги, збори. Усі робили все від себе залежне, щоб Україна відбулася.
– Що ще запам’яталося?
– Пам’ятних моментів було безліч – урочиста посвята учнів наших шкіл на стадіоні «Енергетик», котру у 1990 році здійсний отець Богдан Демків, встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку, встановлення пам’ятника Ользі Басараб, відкриття символічної могили борцям за волю України – найбільшої на той час могили у районі… Згадувати можна довго.
– Справді, Бурштин у ті часи був своєрідним локомотивом націоналістичних рушійних процесів у районі, та й в області.
– Це дійсно так, адже у місті жило багато людей, на повну потужність працювала Бурштинська станція, на якій працювало багато патріотів України, вони завжди були авангардом націоналістичних рухів. Бурштин по-праву може гордитися своєю новою історією та людьми, які її творили. Чого вартий, до прикладу, склад організаційного комітету зі спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку, адже у його складі були такі відомі постаті, як Петро Кульчицький, Михайло Пархуць, Роман Ціж, Орест Данилюк, Микола Яцків, Роман Німий, Філарет Скасків, Володимир Дикопавленко, Модест Паничевський, Орест Чайківський. До речі, пам’ятник встановили у 1994 році. Не меншої пошани та уваги заслуговують члени організаційного комітету з встановлення у Бурштині пам’ятника Ользі Басараб: Микола Яцків, Ганна Приплоцька, Роман Німий, Микола Ткачівський, Орест Данилюк, Іван Ільницький, Михайло Гачинський, Петро Кульчицький, Любов Іванків, Мирослав Лотоцький, Володимир Ошитко, Василь Хованець.
Шкода, що більшості із цих людей вже серед нас немає, проте пам’ять про них залишиться на віки (пам’ятник Ользі Басараб встановлено у 2009 році – ред.).
– Описані вами події викладено у книгах «Героїня України Ольга Басараб» (відповідальний за випуск Микола Яцків) та «Нарис з історії спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку у Бурштині», авторства Михайла Гачинського. Видно, що бурштинці велику увагу приділяли не тільки роботі, а й тому, щоб про цю працю пам’ятали.
– Так. Сьогодні майже вся історія міста описана у книгах. Найгрунтовнішою працею є безперечно «Коштовний камінь Прикарпаття» Зеновія Федунківа, проте є і безліч інших книг, котрі зараз розповідають поколінням про історію міста та України загалом. Окрім вищезгаданих історій про спорудження пам’ятників є ще спомин політв’язня «А я вижив», авторства Миколи Яцківа, «Бурштинове сяйво» Андрія Міліченка. Всі важко й пригадати. Проте публіцистичне «Бурштинове сяйво» згадується найбільше, адже мені довелося брати активну участь у виданні цієї книги.
– Власне тут ми торкаємося вже вашої роботи на посаді заступника міського голови. З чого розпочалася ця праця, що з того періоду згадується?
– Це був час, коли Бурштин став на шлях змін. Саме тоді велася активна підготовка до надання статусу міста обласного значення. Найперше – ми взялися за розробку нових символів міста: звернулися до Геральдичного товариства у Львові. Керівник товариства Андрій Гречило і став автором нових символів, затверджених рішенням сесії від 22 вересня 2013 року. Якщо хтось вже призабув, то хочу нагадати, що у гербі міста на синьому полі розташований золотий сокіл зі складеними крилами, у срібній главі — синій розширений хрест, обабіч якого по золотому круглому бурштину в червоній оправі. Щит обрамований золотим декоративним картушем i увiнчаний срібною міською короною. Сокіл відображає давні міські традиції Бурштина, оскільки на печатках містечка з XIXст. є зображення подібного птаха. Два стилізовані бурштини (янтарі) — асоціативний символ назви поселення, втілення руху, тепла й енергії. Хрест означає високу духовність мешканців міста. Синій колір уособлює водойми Бурштинської ТЕС.
– Статус міста обласного значення дався нелегко?
– Так, пам’ятаю, тоді на сесії Верховної Ради України тричі голосували за цю постанову. Проте 11 березня 2014 року це таки сталося і Бурштин був виведений зі складу Галицького району. Я вважаю, що це було мегапозитивне рішення для нашого міста, адже окрім фінансових та інших додаткових ресурсів ми мали змогу ще тоді утворити всі наші відділи, котрі так гармонічно вписалися у формат роботи вже за нинішнього адміністративного устрою – у складі громади. Фактично цей фундамент закладався ще тоді. Міський голова Петро Курляк – за ініціативи котрого все відбувалося – ще тоді чи не одним з перших в Україні розпочав процес формування громади у тому складі, як вона зараз є. То ж роботи було достатньо.
– А ще у міста тоді був ювілей?
– Так, у 2014 році місто святкувало свою 460 річницю з дня першої згадки. Саме тоді відновили фестиваль «Бурштинове намисто», а ще – провели великий футбольний турнір між працівниками усіх станцій ДТЕК.
– До Бурштина приїжджав Святослав Шевчук.
– Справді, Бурштин у той час вітав Патріарха Святослава Шевчука, котрий здійснив чин освячення наріжного каменя з будівництва храму Софії Премудрості Божої на території нашого монастиря. Це було величне духовне дійство, яке бурштинці пам’ятають й досі. На сьогоднішній день будівництво цього храму майже закінчене.
– Давайте повернемося до книг. Зараз, із черговою зміною статусу Бурштина, чи не пора прийняти програму книговидавництва і видати праці істориків та дослідників, котрі працюють у селах нашої громади.
– Це не зовсім компетенція нашого відділу, проте, я думаю, спільно з іншими відділами Бурштинської міської ради ми будемо пропонувати таку програму на наступний бюджетний рік, адже вірю, що друкувати ще є що. Та й рукопис другої частини «Бурштинового сяйва» варто б опублікувати.
– До речі, а що входить до компетенції вашого відділу, хто у ньому працює?
– Наш відділ молоді та спорту Бурштинської міської ради працює у трьох напрямках: ми ведемо питання розвитку фізичної культури і спорту, питання молодіжної політики і національно-патріотичного виховання та питання оздоровлення і відпочинку дітей. Зараз у відділі працює нас троє – я і два спеціалісти: Галина Олексин та Микола Шкарпович. Хоча відділ і невеликий, проте, вважаю, що із поставленими завданнями ми справляємося.
– Багато у чому вашого відділу стосується зараз процес передачі майна від Бурштиснької ТЕС. На якій стадії це все зараз?
– Сьогодні станція проводить ремонти згідно затверджених дефектних актів. Після завершення усіх робіт міська рада має взяти на баланс споруди спортивного комбінату, басейну та Палацу Культури. Коли точно це відбудеться – наразі не відомо. Проте відомо те, що саме місто, навіть у статусі центра громади, не впорається з утриманням таких об’єктів. Тому 16 березня цього року депутати своїм рішенням звернулись до обласної ради щодо участі в заснуванні спортивного клубу, а також на сьогодні розглядаємо звернення президента Громадської організації «Федерація веслування Івано-Франківської області» Віктора Вінтоняка щодо можливості та сприяння у створенні центру олімпійської підготовки (ЦОП) із веслування на байдарках та каное у Бурштині. Тобто місту однозначно потрібно створювати спортивне підприємство, щоб утримати ці всі споруди і людей, які там працюють. Але сам із цим завданням Бурштин не впорається – це мільйонні витрати.
– Як депутат і начальник відділу як бачите перспективи галузі?
– Наша держава вкотре переживає дуже скрутні часи, коли такого роду галузі фінансують по залишковому принципу. Тобто, коли і якщо є вільні кошти. А вільних коштів нема. Ми це дуже добре побачили дивлячись виступи наших спортсменів на літній Олімпіаді. Тому проблема загальна – необхідно піднімати економіку і створювати робочі місця. Буде робота, будуть кошти, будуть люди, котрі захочуть відпочивати і займатися спортом. Це все треба починати саме із покращення добробуту українців.
– Традиційне депутатське запитання: на що ви витратили свій депутатський фонд?
– Надання матеріальної допомоги на лікування жителям громади. Прикро, але людям зараз дуже важко.
– Яка найбільша проблема є у вашому окрузі – на вулицях Енергетиків та Будівельників?
– Безперечно, це капітальний ремонт дороги на вулиці Будівельників. Зараз проходить процес визначення виконавця робіт. Сподіваюся, вже у цьому році роботи буде завершено.
– Якою бачите громаду у найближчому часі?
– Хотілося б, звичайно, малювати тут веселкові перспективи, проте все залежить від ситуації в державі. Як бачите, Україна ще досить молода і не до кінця сформована країна. Ми мусимо всі разом пережити ці важкі часи. Так, хотілося б, щоб все відбувалося трохи швидше, проте територія нашої держави дуже велика, людей багато, думок багато і все це треба зводити докупи, зшивати синьо-жовтими нитками у єдиний цілісний організм. Ми мусимо нарешті стати єдиними, а все інше – додасться.
– І на завершення…
– Щиро вітаю всіх читачів з Днем Незалежності України! Бажаю завжди вірити у свої сили, поважати один одного, любити своє місто, свою країну, шанувати нашу історію, пам’ятати всіх, хто героїчно віддав своє життя за Україну та її майбутнє.
Міцного здоров’я, бадьорості духу, успіхів у всіх починаннях!
Нехай ваші серця будуть сповнені гордістю за нашу державу, прагненням до єднання та порозуміння, а джерело віри, надії та любові до України буде невичерпним.
Розмовляв
Володимир Капусняк