ВОЄННИЙ СТАН

Анна Кремзель-Грязнова: «Важко прийняти рішення, бо їдеш в нікуди з дитиною…»

Анна Кремзель-Грязнова: «Важко прийняти рішення, бо їдеш в нікуди з дитиною…»

Ми продовжуємо цикл розповідей про внутрішньо переміщених осіб, котрі зараз проживають на території Бурштинської територіальної громади.

До вашої уваги розповідь молодої мами Зоряна – Анни, життя яких змінилося 24 лютого.

  • Яким Вам запам’ятався ранок 24 лютого?
  • Я прокинулася раніше, десь о 3 годині ранку, ніби щось відчувала. У нас 17 поверх, з вікна видно аеропорт Бориспіль, недалеко від будинку військова частина. Ми щойно завершили ремонт, штори ще не встигли купити. Близько 5 години, побачивши спалахи у вікні, почувши гучно сирену та звук літаків, ми зрозуміли, що щось відбувається. Моя сім’я стала швидко збирати речі. Ми не знали, що робити. Взявши дитину вирушили під Київщину до чоловікової бабусі. Зазвичай на дорогу нам була потрібна година, а тут ми весь день стояли в корках і аж надвечір потрапили до родичів. Продуктові магазини були напівпусті, а аптеки взагалі порожні,. Усюди панував страх та невідомість.
  • Пані Анно, чи важким був шлях до Бурштина?
  • Ми не мали ніякого плану дій, думали поживемо трохи у бабусі і повернемося додому. Постійно телефонували до родичів: мама з сестрою три дні сиділи у підвалі в Києві, не могли вийти. А бабуся з дідусем взагалі не виходили на зв’язок у Херсоні. Вийшовши з мамою на зв’язок, ми прийняли рішення пробувати їхати до родичів у Бурштин. Ми домовилися зустрілися на пероні вокзалу. Далі було, як у фільмі… «За мільйон грошей» таксі і така довгоочікувана зустріч на вокзалі. Вокзал четвертого березня – це просто сцена з фільму. Всюди люди, нічого не бачиш, не знаєш куди йти. Кругом гучні крики «тільки мами з дітьми». П’ятого березня сіли в евакуаційний поїзд. Сиділи, де доводилося: на полицях, на поличках, у проходах. Мами з дітками чергувалися, так ми доїхали.
  • Як Ви тут облаштувалися?
  • Нас гарно зустріли родичі, допомогли з документами та з житлом. Найбільше хвилювалася за сина Зоряна, бо він гіперактивний, але все вирішилося. Деякий час ми просто були шоковані, адаптації не було, переживали за дитину, знервувалися. Згодом я записала сина на численні гуртки, які є в місті. Найбільше йому сподобалося відвідувати заняття у АМЕР Прикарпаття, які організовано в рамках проєкту «Дитяча посмішка». Хочу подякувати п. Дарині Павлюковій, теж ВПО з Запоріжжя, яка проводила «Уроки без мороки» у Бурштинському ліцеї №3. Завдяки цим заняттям мій майбутній першокласник не тільки підтягнувся у знаннях але й подорослішав. Сьогодні він навчається у Бурштинському ліцеї №3 у першому класі та йому все дуже подобається.
  • За чим найбільше сумуєте?
  • У Києві я була веб дизайнером, займалася організацією різних заходів. Таких як всеукраїнський конкурс «Світ талантів», «Жінка ІІІ тисячоліття». Сумую за тими часами, за домом, спокоєм та безтурботним життям. Думок їхати за кордон як тоді, так і зараз не має. Сьогодні проходжу курси підвищення кваліфікації і хочу займатися улюбленою справою. Ми хотіли поїхати влітку до дому, але вирішили, що побудемо наразі тут, адже для мене найбільша цінність, щоб всі були живі. А нинішні відключення світла це найменша проблема, головне щоб всі були здорові. Наші ЗСУ відвоюють Україну і кожен у своєму місті, вдома, згодом буде жити безтурботно та розвивати нашу рідну Україну.
  • Ваша мрія?
  • Мрію на новий рік підняти келихи у рідних стінах за ЗСУ. Я пообіцяла дитині, що новий рік будемо зустрічати у Києві та поїдемо до дідуся і бабусі у Херсон. Син за ними дуже скучив і вони нас чекають. Мене тішить, що дитина розуміє в який час ми зараз живемо та підтримує нас дорослих.
Попередній Відкрили анатоційну дошку Герою – Захиснику ВАСИЛЮ ДІЛЬНОМУ

Залиште свій коментар

Бурштинська міська рада


Бурштинська міська рада © 2022. Всі права захищено